Миколаївська обласна рада
професійних спілок

Україна вступила в період масштабної трансформації соціальних та трудових відносин. Реформування соціально-економічної складової нашої держави, на яке вже болісно реагують українські громадяни, може не лише викликати хвилю невдоволення населення, а й підняти людей на відкритий соціальний спротив. Конфронтація навколо Податкового, Трудового кодексу, не сприйняття пропозицій уряду щодо змін в пенсійному законодавстві стали першими ластівками нерозуміння населенням політики уряду в соціальній сфері. Одним із активних учасників переговорного процесу з урядом стосовно шляхів реформування пенсійного та трудового законодавства є профспілки.    

      Про права і можливості профспілок, їх соціальний діалог з урядом і методи боротьби у відстоюванні прав трудящих в інтерв’ю нашому кореспондентові розповів заступник Голови Федерації профспілок України Григорій Осовий.

  -  Григорію Васильовичу, Федерацію профспілок звинувачують в тому, що вона лише формально зайняла місце соціального партнера в діалозі з урядом та роботодавцями. Насправді, за цими деклараціями немає ніякої конкретики?

  -  По-перше, коли ми говоримо про соціальний діалог, то повинні розуміти, що це, насамперед, спілкування для узгодження інтересів працівників, роботодавців і держави. Відбувається він у формах, які визначені законом «Про соціальний діалог в Україні». Наприклад, одна з форм соціального діалогу - це консультації між організаціями роботодавців, профспілками за участю уряду, якщо мова йде про національний рівень, або без його участі, тобто, двосторонні відносини.

 Друга форма – це обмін інформацією. Якщо ми піднімемо переписку з Кабінетом Міністрів, чи зі Спільним представницьким органом роботодавців, то побачимо, що вона вимірюється томами. Тобто, кожний день до Федерації профспілок звертаються чи профспілкові організації, чи трудові колективи, чи окремі громадяни з тих чи інших питань, які потребують прийняття рішень на більш високому рівні. Ми маємо втручатися в цей процес, пропонуємо чи то уряду, чи то окремим міністрам долучитися до вирішення, і зрозуміло, це має позитивний вплив.

І третя форма – це форма колективних переговорів. Колективні переговори проводяться з питань укладення Генеральної угод, визначення розміру мінімально заробітної плати, Єдиної тарифної сітки оплати працівників у бюджетних організаціях тощо. І, зрозуміло, колективні переговори відрізняються від консультацій. Результатом переговорів повинно бути досягнення якоїсь домовленості і підписання угоди, або, якщо не вдалося досягнути консенсусу, то сторони мають право на певні дії. Зокрема, профспілки можуть вдаватися до більш серйозного тиску, –. організації акцій протесту, оголошувати колективний трудовий спір і, якщо це не допомагає, – вдаватися до страйку. Це право профспілок, гарантоване Конституцією України і міжнародним законодавством.

    -  Ну, а якісь конкретніші приклади Федерації профспілок як соціального партнера назвати можете?

   -  Наприклад, в усіх зараз на слуху Трудовий кодекс. Робота над ним, насправді вже йде 8 років. І профспілки на початковому етапі, коли виникло питання, чи потрібен Україні Трудовий кодекс, чи не потрібен, сказали, що на зміну радянських кодексів законів про працю, напевне, повинен прийти інший нормативний акт.  Оскільки ми живемо вже не в плановій соціалістичній економіці, а в так званій, «ринковій» капіталістичній системі. Тому ми заявили, що готові до роботи над проектом Трудового кодексу, маючи на увазі, що буде дотримано два принципові підходи. Перший, що будуть збережені права працівників, які існуватимуть на момент прийняття кодексу. Цього вимагає й стаття 22 Конституції України. І, друге, новий кодекс не буде використовуватися як інструмент зменшення ролі профспілок. Ці постулати були аксіомою нашої згоди роботи над Трудовим кодексом.

На жаль, у 2005 році було підготовлено проект, який нівелював практично всі наші домовленості про співпрацю. Федерація профспілок виступила тоді ініціатором проведення Всеукраїнського саміту усіх профспілок країни. На нього ми запросили представників влади і роботодавців і поставили перед ними ультиматум: що профспілки категорично проти такого документу і в такому випадку треба залишати пострадянський Кодекс законів про працю.

Влада, не погодилася з нашим ультиматумом, оскільки процес вже пішов і українські державні мужі вже встигли розказати світовій громадськості, що вони готують прийняття Трудового кодексу. Було домовлено сісти за стіл переговорів і почати консультації.  Ми створили дво- і тристоронні робочі групи і приблизно за 2-3 роки зуміли крок за кроком, пройшовши приблизно 380 розбіжностей по тексту, відновити статус-кво наших вимог, на яких базувалась згода Федерації працювати  над Трудовим кодексом.     

   -  Ваші опоненти Вам якраз і закидають, що в Трудовому кодексі профспілки здали багато позицій на користь роботодавцям...

- Я знаю про ці закиди. Насправді, це зовсім не так. Є чимало положень, які, навіть, посилюють діючі норми, але це окрема тема. Однак, щодо критичних зауважень. Одне з них стосується дуже важливої захисної функції профспілок, - це право дати згоду на звільнення працівника, або не дати згоди. В умовах моно власності держави, діяло досить чітке правило: якщо керівник підприємства звільнив працівника в обхід профспілки, то суд автоматично поновлював його на роботі на підставі звернення профспілкового органу. Подібним чином вирішувалися питання у разі аргументованої відмови роботодавцю дачі згоди на звільнення працівника за його поданням. Нині ми живемо зовсім в іншій системі і чудово розуміємо, що така форма ультиматуму профспілки в сьогоднішніх умовах є нереалістичною. Але, з іншого боку, ми залишили положення, щодо права профспілок на погодження. Тобто, власник, будь-який, державний чи приватний, повинен спочатку подати подання профспілці щодо звільнення працівника. У нас є право аргументовано заперечити відносно такого звільнення. Роботодавець може погодитись з аргументацією профспілкового органу, а якщо ні, то бере на себе ризик і рішення приймає самостійно. І далі, якщо профспілка не погоджується, то в суді вона може захистити право звільненого працівника доказовими аргументами і в такий спосіб поновити його на роботі.

Тобто цієї позиції ми не здали, дещо змінено механізм, так. Але треба виходити з тих реалій, в яких ми нині живемо і працюємо.

Наприклад, профспілки з інших пострадянських республік при прийнятті Трудових кодексів постраждали більше. Бо в них залишилося лише право на проведення консультацій з роботодавцем з питань звільнення працівника

Нагадаю, що мова йде лише про членів профспілки, це й одна з мотивацій перебування в профспілці. Якщо працівник член профспілки, то він має певний імунітет і спосіб захисту з боку профспілки, і він розуміє, для чого перебуває в профспілці. Якщо працівник - не член профспілки, то роботодавець може звільняти його, не питаючи згоди профспілкового органу.

    -  Але в Трудовому кодексі є і значні поступки роботодавцям…

    -  Якщо Ви маєте на увазі так звану статтю 45 Кодексу законів про працю, - то так. У радянські часи профспілки мали своєрідне «пужало» для роботодавців, а саме -  мали право вимагати розірвання договору з керівником підприємства, який порушує законодавство про праацю або умови колективного договору, а вищестоящий орган зобов’язаний був саме так вчинити. Треба сказати, що це право, було таким собі «домокловим мечем», який висів над керівником, за принципом: «а раптом…», бо насправді це право профспілки використовували доволі рідко. Нині, за різномаїття форм власності, роботодавці поставили жорстко питання, що вони не будуть миритися з таким анахронізмом попередньої радянської системи і не дадуть права профспілкам розправлятися з ними безапеляційно. Тим більше, що значна частина з них є в одній особі і роботодавцем, і власником, до яких скеровується вимога профспілки. У результаті непростої дискусії ми все ж таки зберегли за профспілкою право ставити питання про звільнення керівника  юридичної особи за противоправні дії, але вже використовуючи інші механізми правового застосування. Звісно, автоматичного звільнення керівника, як це було раніше, вже не має.  Тобто, знову ж таки ми зберегли спосіб впливу, але механізм дещо змінено, – діятимемо через Державну інспекцію праці.  Ми будуємо правову державу, в якій кожний суб’єкт трудових відносин, як працівник, так і роботодавець, має право на судовий захист. З цим треба рахуватися. 

 -  Профспілки також звинувачують в тому, що вони погодилися на збільшення тривалості робочого тижня…

  -  Це не відповідає дійсності. Оскільки, якщо подивитися по всій системі норм, які прописані в кодексі, то нормальна тривалість робочого часу, як і нині, становить 40-годинний тиждень. І разом з тим, на практиці, там, де застосовується підсумковий облік робочого часу в окремих сферах діяльності сьогодні немає граничного терміну роботи протягом дня, протягом тижня, протягом місяця чи сумарно протягом року. І таким чином роботодавці мають всі підстави зловживати відсутністю такого законодавчого регулювання граничних термінів роботи працівника. Тому ми ввели такі граничні терміни в закон.

 Тривалість, зазвичай, це 8 годин протягом дня, тобто, 40-годинний тиждень. Але є й ті, хто працює за підсумковим обліком робочого часу і це у багатьох випадках людям вигідно. Якщо на касі у супермаркеті, наприклад, людина працює граничний термін по 12-годин за добу, то ця людина повинна працювати не більше 48 годин протягом тижня, а решту – відпочивати. Загальна ж сумарна кількість відпрацьованих годин, якби вона не коливалась між тижнями, за місяць не повинна перевищувати звичайного режиму роботи, за основу якого береться 8-годинний робочий день. Ця гнучкість і в інтересах бізнесу, і в інтересах працівника.        

- З цього питання ясно. Проте, книга 3 глави 4 Трудового кодексу містить особливості регулювання трудових відносин працівників, зайнятих на малих підприємствах і у фізичних осіб-підприємців. Фактично це означає, що їхній прийом і звільнення буде більш спрощеним, а рівень захищеності меншим. Чи не так?

- Дійсно, така загроза існує. Профспілки з самого початку були проти введення подвійних стандартів праці найманих працівників у залежності від того, де вони працюють, вважаючи це порушенням Конституційних прав щодо рівності  громадян. Цю позицію ми не змінили й сьогодні, наполягаючи на вилученні цієї дискримінаційної глави з проекту Кодексу. Наскільки мені відомо, до такого висновку дійшли і в профільному Комітеті Верховної Ради з питань соціальної політики та праці. Нас підтримали також юристи з Адміністрації Президента, куди ми зверталися із відповідним запитом. Проте, це ще не перемога. До лібералізації і спрощення трудових відносин як умови залучення інвестицій в Україну активно закликає віце-прем’єр-міністр Тігіпко С. Л., представники крупного капіталу, - через те бої ще попереду. Воістину праві ті, хто каже: права не дають – їх виборюють. Ми це робимо.

 -  Багато хто вважає, що профспілки є досить інертними, і давно вже не живуть інтересами працюючих?

   -  Н можу з цим погодитися. Тому, що вся вертикаль, яка нині існує в профспілках, вона динамічна і працює щоденно. Функція профспілок яка? Виявити інтереси працюючих, представити ці інтереси і захистити їх перед роботодавцем, органом державної влади.

 Ось вам приклад двотижневої давності. Одна з наших організації підняла тривогу, що відбувається зниження життєвого рівня трудящих внаслідок підвищення цін. Ми відразу прореагували на це звернення і організували експертні групи, які опрацювали такі офіційні показники як мінімальний і середній рівень заробітної плати, мінімальний і середній рівень пенсій, розміри стипендії і розміри соціальних виплат. За тими показниками,  які ми маємо, розмір заробітної плати у цілому по країні у 2010 році зріс номінально на 20%, а реально – більш як на 10%. Тобто вдвічі більше, ніж ціни. Це формальна сторона. Ми поставили питання: скільки працівник може купити за цю номінальну зарплату споживчих кошиків. Якщо порівнювати цей показник з 2009-м роком, є зростання.

А ось по пенсіях є зниження. Тобто пенсіонери якраз постраждали більше і це є проблема, яку уряду потрібно вирішувати. Як це зробити?   

  У березні кожного року проводиться так звана індексація пенсій, зобов’язує це робити закон. І що ж він пропонує? Підвищити пенсію по мінімуму, тобто лише на 20% темпів зростання заробітної плати за попередній рік. Отже якщо за минулий рік зарплата зросла на 20%, то   на 4% підняти пенсії. Ми не погодилися з цими пропозиціями уряду, оскільки вважаємо що такий формальний підхід призведе до ще гіршого становища пенсіонерів. Ми запропонували Уряду іншу планку: щоб індексація пенсій була проведена практично на повний розмір зростання середньої заробітної плати, а не на одну четверту. Закон дозволяє це робити і для цього є об’єктивні підстави: з одного боку, зростання економіки у січні-березні ц.р.  було більшими темпами, ніж прогнозувалося і продукує необхідні для цього фінансові ресурси, з іншого, значне зростання останнім часом цін на продовольчі товари і тарифів на комунальні послуги та транспорт потребує посилення соціального захисту населення. Діалог з Мінсоцполітики і Пенсійним фондом у нас продовжується.

 Візьмемо, інший приклад - пенсійна реформа. Проект закону, до речі, який був «віроломно» поданий в Верховну Раду в обхід профспілок, викликав у нас негайну реакцію. На публічні профспілкові слухання було запрошено віце-прем’єр-міністра Тігіпка С.Л. і співавторів цього законопроекту для пояснення. І наше рішення було однозначним: запропонувати Уряду відкликати законопроект, оскільки він ніяк «не тягне»  на пенсійну реформу, на яку справді очікують люди і є лише способом «латання бюджетних дірок» за рахунок підвищення пенсійного віку і звуження пенсійних прав працівників. Тоді як величезні резерви поповнення пенсійного фонду шляхом детінізації економіки, розширення сфери зайнятості населення, зростання зарплати залишалися поза увагою влади. На цьому ще раз було наголошено профспілками під час парламентських слухань 15 лютого ц.р. й попереджено владу, якщо наші пропозиції будуть й надалі ігноруватися, профспілки вдадуться до більш жорстких протестних дій. Той факт, що розгляд законопроекту у парламенті, який планувався на 16 березня, відкладено, дає надію на повернення діалогу з профспілками в конструктивне русло.

 І так кожний день щось відбувається. Тільки за тиждень до засідання Кабінету Міністрів, на якому я представляю Спільний представницький орган профспілок, експертизу проходить до 50-60 проектів нормативно-правових актів, ще десяток – другий надходить для з’ясування думки профспілок від комітетів Верховної Ради.

А це не тільки зробити письмовий висновок, у багатьох випадках створюються дво- та тристоронні робочі групи, щоб зняти розбіжності, далі – обстоювання пропозицій на засіданнях відповідних колегіальних органів.

 Не просто це дається. Є маленькі перемоги, є і поразки. От, наприклад,  16 березня я брав участь у засіданні парламентського комітету з питань соціальної політики та праці. Там розглядався законопроект щодо забезпечення виконання рішень суддів, який спрямований на захист людини права. Мова йде про виконання рішення Європейського суду, в яких справу виграли наші громадяни, що позивалися до цієї міжнародної інстанції. Оскільки все більше і більше людей звертається до Європейського суду, не знаходячи захисту судової системи України, такий законопроект очевидно визрів.

І у нас не було б ніяких заперечень, якщо б в прикінцевих положеннях цього законопроекту не була «закладена міна», а саме:  до 16 законів України соціального спрямування пропонується внести зміни, щоб надати Уряду  право самостійно визначати розміри соціальних гарантій і соціальних виплат, виходячи із можливостей бюджету майже для 10 млн. громадян.

 Якби це було прийнято, то призвело б до нівелювання соціального законодавства і верховенства права. Уявіть, уряд сам розробляє проект бюджету і закладає в нього мінімум на соціальні витрати, він же цей мінімум потім буде і реалізовувати. Не можна в одні руки віддавати соціальні права.

 Я виступив категорично проти, маючи позицію усіх профспілок з цього питання. Ще раніше ми направили в Кабінет Міністрів свою різку заяву з цього приводу. Думаю, що наші аргументи були переконливими, тому що комітет прийняв рішення відправити Уряду цей законопроект на доопрацювання.

 Звичайно, це ще не перемога, бо вирішальним є голосування у парламенті.

А днем пізніше, на засіданні Кабінету Міністрів я обстоював пропозиції шахтарських профспілок щодо виділення працівникам вугілля на побутові потреби без віднесення його вартості до оподаткованого доходу. Тут вдалося  знайти порозуміння лише після проведення додатково наради у першого віце-прем’єр-міністра А.П.Клюєва

Постанову Уряду прийнято. Таке право митимуть не тільки працівники, професії яких віднесено до спеціального списку, а збережено й для тих, хто до 1 січня 2010 року мав таку пільгу, на період роботи на підприємстві і пенсіонерам. Думаю, це приємна новина для шахтарів.

Федерація профспілок України є тим провідником між людьми і владою і разом з тим є зворотнім зв’язком. Влада повинна дуже чітко орієнтуватися в суспільних настроях, в потребах людей. Наприклад, хто буде говорити про те, що коштів замало виділено на соціальні потреби? Міністр не скаже, бо йому потрібно підлаштовуватися під бюджет. І представники Кабінету міністрів в цьому питанні будуть одностайними. Альтернативну пропозицію можуть висловити тільки профспілки, й дуже важливо, щоб вона була достатньо аргументованою, переконливою.                    

Узагальнюючи сказане, зазначу, до за участю Федерації профспілок вибудувано достатньо потужну інфраструктуру соціального діалогу з владою і роботодавцями, забезпечено наше представництво зокрема в Уряді. На місцевому рівні, голови наших об’єднань є членами колегій держадміністрацій, лідери галузевих профспілок – членами колегій міністерств. Майже 6 тис. профактивістів обрано до складу рад різного рівня. На підприємстві голова профспілкового комітету, як правило, - член спостережної ради підприємства. Тобто вся наша вертикаль - це виявлення інтересів працюючих,  їх представлення і конкретна робота із забезпечення.

Газета "Голос України" від 24 березня 2011 р.