Чи правімірна відмова у прийнятті на роботу за сумісництвом через відсутність інформації про основну роботу?

Згідно з п. 3 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28.06.1993 N 43 працівник, який приймається на роботу за сумісництвом на інше підприємство, в установу, організацію повинен пред’явити власнику або уповноваженому ним органу паспорт.

У Міністерстві праці та соціальної політики України наголошують, що роботодавець не має права відмовити працівникові в прийомі на роботу за сумісництвом у зв’язку з відсутністю в нього інформації про наявність у працівника основного місця роботи.

Міністерство праці та соціальної політики України у листі від 14.04.2017 №8185/0/2-17/13 також зауважує, що при укладенні трудового договору забороняється вимагати від осіб, які поступають на роботу, відомості про їх партійну і національну приналежність, походження, реєстрацію місця проживання чи перебування та документи, подання яких не передбачене чинним законодавством.

Чи зобов'язаний «сумісник» повідомляти роботодавця про звільнення з основного місця роботи?

Як відомо, працівник має право укладати трудовий договор  на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін (ст. 21 КЗпП України).

Зазначена норма КЗпП дає право працівникам виконувати роботу на умовах сумісництва.

Разом з тим, Міністерство праці та соціальної політики України улисті від 09.06.2017 № 294/0/22-17/134 зауважує, що  законодавством про працю не встановлено:

· обов'язку працівника щодо повідомлення роботодавця, де він працює за сумісництвом, про звільнення з основного місця роботи;

· відповідальності роботодавця за неповідомлення його сумісником про звільнення з основного місця роботи.

У разі повідомлення роботодавця працівником-сумісником про звільнення з основного місця роботи, роботодавцю слід видати відповідні накази (розпорядження), які засвідчать наявність у працівника основного місця роботи.

У скількох роботодавців можна працювати одночасно?

Законодавством не обмежується кiлькiсть пiдприємств, установ, органiзацiй, де працiвник може працювати за сумiсництвом, тому він може працювати на одному, двох або бiльше пiдприємствах. 

Роботодавці можуть встановити такі обмеження внутрішніми розпорядженнями або узгодити їх у колективному чи в трудовому договорах (так само, як і встановити обов’язок працівників повідомляти інформацію про наявність чи відсутність інших місць роботи).

У листі Міністерства праці та соціальної політики України від 28 03.2013 №2-1/06/187-13 зазначається, що порушення обмежень на сумісництво, встановлених законодавством, колективним або трудовим договором, є підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, аж до звільнення з роботи. 

Щодо обмеження у кількості годин, які працівник може відпрацювати протягом одного дня чи місяця за усіма місцями роботи, тут ситуація дещо інша. 

У п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.1993 № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» зазначається, що тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день.

Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу. Однак це обмеження поширюються на працівників державних підприємств, установ та організацій. 

Отже, якщо працівник працює лише у роботодавців недержавної форми власності, кількість годин, які він може відпрацювати сумарно, нічим не обмежена. Зокрема, у листі Міністерства праці та соціальної політики України 16.01.2003 №06/2-4/6 визначено, що ст. 21 КЗпП України не встановлено обмеження ні за кількістю трудових договорів про роботу за сумісництвом, які можуть укладати працівники, ні за тривалістю роботи, яку працівник поєднує з основною.

У випадках, коли йдеться про бюджетні кошти, встановлення факту порушення згаданого обмеження за постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.1993 № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» перевіркою з боку державних аудиторів або посадових осіб відомчого контролю може потягнути за собою вимоги повернути кошти або їх частину як такі, що одержані неправомірно.

Також наголосимо, що одночасного виконання роботи за основним місцем роботи та за сумісництвом бути не може, оскільки сумісництвом вважається робота, що виконується у вільний від основної роботи час. 

Тож, якщо місць роботи багато, можливий варіант працевлаштування за всіма місцями роботи з неповним робочим днем та неповним робочим тижнем. Так, працівник може працювати за основним місцем роботи неповний робочий час і це чинним законодавством не заборонено.