Миколаївська обласна рада
професійних спілок

    Профспіл­ки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудо­вих, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки (ст.2  Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).

    Одним з елементів за­значеної захисної функ­ції є надання згоди ви­борним органом первин­ної профорганізації, чле­ном якої є працівник, на розірвання трудового до­говору з ініціативи робо­тодавця.

    Порядок звільнення працівника за ініціативою власника, його представника та за попередньою згодою профкому викладено у ст.43 Кодексу законів про працю України (КЗпП). Незгоду на звільнення працівника профком має обґрунтувати та в триденний строк надати рішення власнику чи його представнику. Якщо рішення в зазначений строк не подано, вважається, що згода на звільнення працівника надана. Подання власника або його представника на звільнення працівника розглядаються профкомом у його особистій присутності, в п'ятнадцятиденний строк. Без працівника може розглядатись подання на звільнення тільки за його письмовою згодою. Уразі неявки працівника до розгляду подання засідання переноситься на наступний термін розгляду. При повторній неявці рішення приймається профкомом за відсутності працівника. Якщо все ж таки профком не дав згоду на звільнення, і його рішення не має обґрунтувань, то власник або уповноважений ним орган має повне право звільнити працівника самовільно.

    Водночас законодав­ством передбачені ви­падки, коли розірвання трудового договору з іні­ціативи власника або уповноваженого ним ор­гану відбувається без по­передньої згоди вибор­ного органу первинки.

    Стаття 43-1 КЗпП ви­значає перелік випадків, коли згода профспілки на звільнення найманих пра­цівників не вимагається. Серед таких, зокрема:

– ліквідація підпри­ємства, установи, орга­нізації;

– незадовільні резуль­тати випробування, обу­мовленого під час при­йняття на роботу;

– звільнення із сумі­щуваної роботи у зв’язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, а також у зв’язку з обмеженнями на роботу за сумісни­цтвом, передбаченими законодавством;

– поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;

– звільнення праців­ника, який не є членом первинної профорганіза­ції, що діє на підприєм­стві, в установі, органі­зації;

– звільнення з підпри­ємства, установи, орга­нізації, де немає первин­ної профорганізації;

– звільнення керівни­ка підприємства, устано­ви, організації (філіалу, представництва, відді­лення та іншого відо­кремленого підрозділу), його заступників, голов­ного бухгалтера підпри­ємства, установи, органі­зації, його заступників, а також службових осіб митних органів, держав­них податкових інспек­цій, яким присвоєно пер­сональні звання, службо­вих осіб центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах дер­жавного фінансового контролю та контролю за цінами; керівних праців­ників, які обираються, за­тверджуються або при­значаються на посади держорганами, органами місцевого самоврядуван­ня, а також громадськи­ми організаціями та іншими об’єднаннями гро­мадян;

– звільнення праців­ника, який за місцем ро­боти вчинив розкрадан­ня (в тому числі дрібне) майна власника, вста­новлене вироком суду, що набув законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стяг­нення або застосування заходів громадського впливу.

    У деяких випадках передбачені законодавством і інші можливості та підстави звільнення працівника без згоди профспілкової організації, за ініціативою власника чи його представника.

    Спірні питання щодо незаконності звільнення працівника розглядаються в суді. Якщо власник або його представник самовільно звільнив працівника, без звернення з поданням до профкому, то суд припиняє розгляд справи і дає запит до профспілкової організації або її представника. І тільки після отриманої відповіді продовжує розгляд справи по суті.

Відділ з соціально-економічних питань