Миколаївська обласна рада
професійних спілок

Права  громадянна працю, у тому числі громадян з інвалідністю, закріплені у статті 43 Конституції України, у якій визначено, що “кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується”.

Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.91 № 875-XII, (далі - Закон № 875), інвалідам гарантовано рівні з усіма іншими громадянами можливості у всіх сферах суспільного життя.

Під час працевлаштування інваліда документами, які підтверджують інвалідність, є:

- довідка МСЕК та виписка з акта огляду в МСЕК (роботодавцеві залишають їх копії). У цих документах вказується причина інвалідності, група і строк інвалідності та висновки комісії про умови та характер праці інваліда;

- індивідуальна програма реабілітації інваліда (обов’язкова для виконання всіма роботодавцями). 

Участь у працевлаштуванні інвалідів підприємствами, установами і організаціями (далі - підприємства) полягає в обов'язку створювати для інвалідів робочі місця. При цьому, згідно зі ст. 19 Закону № 875, для підприємств установлюється норматив робочих місць із метою забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих. У разі, якщо на підприємстві працюють від 8 до 15 осіб, такий норматив установлюється на рівні одного робочого місця.

Вимоги до організації робочого місця інваліда встановлюються Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженим постановою КМУ від 03.05.95 № 314.

Відповідно до Положення робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.

Робочим місцем інваліда може бути:

- звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування;

- спеціалізоване робоче місце інваліда - робоче місце, обладнане спеціальним технічним оснащенням, пристосуваннями і пристроями для праці інваліда залежно від індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, та з урахуванням рекомендації медико-соціальної експертної комісії (МСЕК). Це робоче місце може бути створено як на виробництві, так і вдома.

Пункт 14 Положення встановлює вичерпний перелік обов’язків підприємства відносно працевлаштування інвалідів. Так, підприємства:

- у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів;

- щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів;

- визначають види виробництв, цехи та дільниці, де доцільно використовувати працю інвалідів;

- інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів;

- створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

- розробляють і затверджують інструкцію про робоче місце інваліда.

Підприємствам, які працевлаштовують інвалідів, потрібно враховувати низку положень чинного законодавства, що визначають особливості трудових відносин із ними, зокрема:

- коли за висновком МСЕК пропонована інваліду робота протипоказана, то укладати з ним трудовий договір власник або уповноважений ним орган не має права (ст. 24 КЗпП України). У цьому випадку не береться до уваги навіть згода самого працівника виконувати цю роботу. Тому при прийнятті на роботу інваліда, останній обов’язково повинен надати висновок МСЕК;

- відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров’я перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров’я інвалідів (ст. 17 Закону № 875);

- при відмові у прийнятті на роботу, ненаданні роботи за спеціальністю інваліду, направленому за розподілом після закінчення навчального закладу, або при недодержанні інших умов трудового договору і законодавства про працю підприємство зобов’язане відшкодувати витрати на його проїзд до місця роботи і назад до місця, де він проживає, а також витрати на проїзд супровідника, якщо він є необхідним (ст. 24 Закону № 875);

- при прийнятті інваліда, направленого на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи, забороняється встановлювати для нього випробувальний термін (ст. 26 КЗпП України);

- залучення інваліда до надурочних робіт та до робіт в нічний час допускається тільки за його згодою і за умови, що це не суперечить рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії (ст. 55, 63 КЗпП України);

- інваліди можуть залучатися до оплачуваних громадських робіт за їх згодою (ст. 18 Закону № 875);

- за проханням інваліда підприємство зобов’язане встановити йому неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці (ст. 172 КЗпП України);

- інвалідам I і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а інвалідам III групи – 26 календарних днів (ст. 6 Закону України «Про відпустки»);

- у перший рік роботи на підприємстві працівник-інвалід має право за своїм бажанням одержати щорічну відпустку повної тривалості в зручний для нього час до настання шестимісячного терміну безперервної роботи (ст. 10 Закону України «Про відпустки»);

- крім щорічної основної відпустки, працівник-інвалід, за бажанням, може взяти додаткову відпустку без збереження заробітної плати тривалістю: для інвалідів I і II групи – до 60 календарних днів щорічно, для інвалідів III групи – до 30 календарних днів щорічно (ст. 25 Закону України «Про відпустки»);

- у випадку скорочення чисельності або штату працівників інваліди війни та працівники-інваліди, які дістали на цьому підприємстві трудове каліцтво або професійне захворювання мають переважне право залишитися на роботі при рівній з іншими працівниками продуктивності праці й кваліфікації (ст. 42 КЗпП Укаїни);

- строковий трудовий договір підлягає до строковому розірванню на вимогу інваліда, якщо стан його здоров’я перешкоджає виконанню роботи за цим договором (ст.39 КЗпП України).

Підготовлено відділом правової роботи облпрофради