Законодавство про працю України дозволяє укладати трудові договори як про тимчасову, так і про сезонні роботи.

Тимчасові працівники - ті, яких прийнято на роботу на строк до 2 місяців, а для заміщення тимчасово відсутніх працівників, за якими зберігається їх місце роботи (посада), до 4 місяців. Трудовий договір з тимчасовим працівником вважається продовженим на невизначений строк, якщо він працював понад 2 чи 4 місяці і жодна зі сторін не забажала припинення трудових відносин, або якщо його було звільнено і знову ж прийнято на ту ж саму роботу після перерви тривалістю не більше одного тижня, а загальний стаж його роботи до і після перерви перевищує в сукупності відповідно 2 та 4 місяці. При оформленні трудових відносин з тимчасовими працівниками в наказі чи розпорядженні про прийняття на роботу обов’язково повинно бути зазначено, що даний працівник приймається на тимчасову роботу, або вказується конкретний строк роботи.

Подібна вимога встановлена законодавцем і до оформлення трудових правовідносин із сезонними працівниками.     

Сезонні працівники - ті, що виконують роботи, які внаслідок природних і кліматичних умов виконуються протягом певного періоду року - сезону, що не перевищує 6 місяців. Під час укладання трудових договорів про сезонну роботу застосовуються правила, передбачені Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24.09.74 №311-09 "Про умови праці тимчасових робітників і службовців" (далі Указ №311-09). Особи, які приймаються на сезонні роботи, мають бути попереджені про це при укладенні трудового договору, про що зазначається в наказі або розпорядженні. Вичерпний перелік сезонних робіт затверджено Постановою Кабінету Міністрів України №278 від 28.03.1997 "Про затвердження Списку сезонних робіт і сезонних галузей" (далі - Постанова № 278). Роботи, які не вказані у цьому переліку, не є сезонними, навіть якщо вони виконуються не більше 6 місяців.  

      Під час приймання на роботу тимчасових, або сезонних працівників, випробування з метою перевірки відповідності дорученій роботі не встановлюється (п. 4 Указу №311-09, ч. 3 ст. 26 КЗпП України).

Після закінчення тимчасового або сезонного трудового договору працівник може бути звільнений за п. 2 ст. 36 КЗпП України автоматично без будь-якого попередження за п. 2 ст. 36 КЗпП України (заява працівника не потрібна).

На роботодавця покладається обов’язок видання наказу або розпорядження про звільнення працівника.

Розірвання трудового договору з ініціативи тимчасових та сезонних працівників можливе за умови попередження про це адміністрації письмово за три дні.

Крім того, правила розірвання трудового договору з тимчасовими працівниками та службовцями, а також з робітниками та службовцями, зайнятими на сезонних роботах з їхньої ініціативи передбачено ст. 39 КЗпП України.

Якщо тимчасового або сезонного працівника не звільнено в останній день строкового договору та трудові відносини фактично тривають (хоча б один день), цей договір вважається продовженим на невизначений строк. Тобто строковий договір стає безстроковим і підстав для звільнення немає.

Відповідно до чинного трудового законодавства основні права , обов’язки та гарантії тимчасових працівників не відрізняються від прав, обов’язків та гарантій сезонних працівників.

Також законодавство про працю та п.1.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці   України,   Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58 передбачає ведення трудової книжки працівників, з якими укладено тимчасові та сезонні трудові договори.